ЗОКАРДІС® ПЛЮС 30/12,5

Інструкція по застосуванню

Виробник, країна: А. Менаріні Мануфактурінг, Логістікс енд Сервісес С.р.Л. (виробництво in bulk, кінцеве пакування, випуск серій, контроль серії)/Домпе С.п.А. (контроль серій)/Менаріні-Фон Хейден ГмбХ (виробництво in bulk, кінцеве пакування, контроль та випуск серій), Італія/Італія/Німеччина

Міжнародна непатентована назва: Zofenopril and diuretics

АТ код: C09BA15

Форма випуску: Таблетки, вкриті плівковою оболонкою, № 14 (14х1), № 28 (14х2) у блістерах

Діючі речовини: 1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить зофеноприлу кальцію 30 мг, еквівалентного зофеноприлу 28,7 мг, та гідрохлоротіазиду 12,5 мг

Допоміжні речовини: Целюлоза мікрокристалічна, лактози моногідрат, крохмаль кукурудзяний, гіпромелоза, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат, титану діоксид (Е 171), поліетиленгліколь 400, поліетиленгліколь 6000, заліза оксид червоний (Е 172)

Фармакотерапевтична група: Блокатори рецепторів ангіотензину II (блокатори АТ1-рецепторів)

Показання: Ессенціальна гіпертензія легкого та помірного ступеня тяжкості.
Цей комбінований лікарський засіб показаний хворим з недостатньою реакцією на монотерапію зофеноприлом.

Умови відпуску: за рецептом

Терміни зберігання: 3 роки

Номер реєстраційного посвідчення: UA/6736/01/01



ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

 

ЗОКАРДІСâ ПЛЮС 30/12,5

(ZOCARDISâ PLUS 30/12,5)

 

Склад:

діюча речовина: 1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить зофеноприлу кальцію 30 мг, еквівалентного зофеноприлу 28,7 мг, та гідрохлоротіазиду 12,5 мг;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, лактози моногідрат, крохмаль кукурудзяний, гіпромелоза, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат, титану діоксид (Е 171), поліетиленгліколь 400, поліетиленгліколь 6000, заліза оксид червоний (Е 172).

 

Лікарська форма. Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

 

Фармакотерапевтична група. Комбіновані препарати інгібіторів ангіотензинперетворю-вального ферменту (АПФ). Інгібітори АПФ і діуретики. Код C09В A15.

 

Клінічні характеристики.

 

Показання.

Ессенціальна гіпертензія легкого та помірного ступеня тяжкості.

Цей комбінований лікарський засіб показаний хворим з недостатньою реакцією на монотерапію зофеноприлом.

 

Протипоказання.

Підвищена чутливість до зофеноприлу або до будь-якого іншого інгібітору АПФ.

Підвищена чутливість до гідрохлоротіазиду або до інших похідних сульфонамідів.

Підвищена чутливість до допоміжних речовин препарату.

Ангіоневротичний набряк в анамнезі пов’язаний із попереднім лікуванням інгібітором АПФ.

Спадковий чи ідіопатичний ангіоневротичний набряк в анамнезі.

Тяжкі порушення функції печінки.

Тяжкі порушення функції нирок (кліренс креатиніну < 30 мл/хв).

Двосторонній стеноз ниркової артерії або стеноз ниркової артерії єдиної нирки.

Жінки дітородного віку, які не застосовують ефективну контрацепцію.

 

Спосіб застосування та дози.

Препарат Зокардісâ плюс 30/12,5 застосовувати 1 раз на добу незалежно від вживання їжі.

Перед застосуванням комбінованого препарату з фіксованим вмістом зофеноприлу та гідрохлоротіазиду рекомендується встановити їх оптимальні дози окремо. У разі необхідності можлива безпосередня заміна монопрепаратів на комбінований препарат. Для полегшення ковтання таблетку можна розділити на дві половини та проковтнути їх по черзі у призначений час. Риска призначена для того, щоб розділити таблетку для полегшення ковтання, а не для розподілу на рівні дозування.

Дорослі (18-65 років). Хворим без порушень водно-електролітного обміну застосовувати             1 таблетку на добу. Хворим із порушенням водно-електролітного обміну препарат застосовувати не рекомендується.

Хворі літнього віку (віком старше 65 років). Хворим з нормальним кліренсом креатиніну зміна дозування не потрібна. Хворим зі зниженим кліренсу креатиніну (менше 45 мл/хв) препарат не рекомендується.

Хворі з порушенням функції нирок або які отримують сеанси гемо діалізу. Хворі з легким порушенням функції нирок (кліренс креатиніну > 45 мл/хв) не вимагають корекції дози. Хворим з помірним або тяжким порушенням функції нирок (кліренс креатиніну < 45 мл/хв) застосування препарату Зокардіс® плюс 30/12,5 не рекомендується. Хворим з тяжким порушенням функції нирок (кліренс креатиніну < 30 мл/хв) препарат Зокардіс® плюс 30/12,5  протипоказаний. Хворим, які отримують сеанси гемо діалізу, препарат Зокардіс® плюс 30/12,5 не рекомендується.

Хворі з порушенням функції печінки. Для хворих із легким або помірним порушенням функції печінки зміна дозування не потрібна. Хворим із тяжким порушенням функції печінки препарат Зокардіс® плюс 30/12,5 протипоказаний.

 

Побічні реакції. У проведених контрольованих клінічних дослідженнях на 597 хворих, які отримували у порядку рандомінізації зофеноприл та гідрохлоротіазид, не спостерігалося побічних реакцій, специфічних для цього комбінованого препарату. Спостерігалися лише побічні реакції, що були раніше встановлені для зофеноприлу кальцію та гідрохлоротіазиду. Частота побічних реакцій не пов’язана зі статтю або віком хворого.

Побічні реакції, що спостерігалися під час проведення клінічних випробувань, наведені у наступній таблиці. Ці реакції класифікуються за системами органів та частотою виникнення: дуже часто: > 1/10; часто: > 1/100, < 1/10; іноді: > 1/1000, < 1/100; рідко: > 1/10000, < 1/1000; дуже рідко: < 1/10000.

Інфекційні та паразитарні захворювання. Іноді: інфекція, бронхіт, фарингіт.

Порушення харчування та обміну речовин. Іноді: гіперхолестеринемія, гіперглікемія, гіперліпідемія, гіпокаліємія, гіперкаліємія, гіперурікемія.

Психічні порушення. Іноді: безсоння.

Порушення з боку нервової системи. Часто: запаморочення, головний біль. Іноді: сонливість, непритомність, гіпертензія.

Порушення з боку серця. Іноді: стенокардія, миготлива аритмія, інфаркт міокарда, пальпітація.

Порушення з боку судинної системи. Іноді: припливи, артеріальна гіпотензія, артеріальна гіпертензія, транзиторні ішемічні атаки, геморагічний інсульт.

Порушення з боку органів дихання, грудної клітки та середостіння. Часто: кашель. Іноді: задишка.

Порушення з боку травного тракту. Іноді: нудота, диспепсичні явища, гастрит, гінгівіт, сухість у роті, біль у животі.

Порушення з боку шкіри та підшкірно-жирової тканини. Іноді: ангіоневротичний набряк, псоріаз, акне, сухість шкіри, свербіж, кропив’янка.

Порушення з боку скелетних м’язів, сполучної тканини та кісток. Іноді: біль у спині.

Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів. Іноді: поліурія.

Загальні порушення. Іноді: астенія, грипоподібні симптоми, периферичні набряки.

Порушення з боку репродуктивної системи та грудних залоз. Іноді: еректильна дисфункція.

Дані додаткових методів дослідження. Іноді: підвищення рівня креатиніну та функціональних проб печінки у крові.

ДОДАТКОВА ІНОФРМАЦІЯ ЩОДО ОКРЕМИХ КОМПОНЕНТІВ.

Відомі побічні реакції характерні для кожної діючої речовини при їх окремому застосуванні, що можуть спостерігатися при застосуванні цього препарату.

 

ЗОФЕНОПРИЛ.

Нижче наведені побічні реакції, що найчастіше спостерігаються при застосуванні та типові для інгібіторів АПФ, які спостерігалися під час клінічних досліджень зофеноприлу.

Порушення з боку нервової системи.

Часто: запаморочення, головний біль.

Порушення з боку органів дихання, грудної клітки та середостіння.

Часто: кашель.

Порушення з боку травного тракту.

Часто: нудота, блювання.

Порушення з боку шкіри та підшкірно-жирової клітковини.

Іноді: висипання. Рідко: ангіоневротичний набряк.

Порушення з боку скелетних м’язів, сполучної тканини та кісток.

Іноді: судоми м’язів.

Порушення загального характеру та реакції у місці введення. Часто: підвищена втомлюваність. Іноді: астенія.

Побічні реакції, що можуть спостерігатися при застосуванні препаратів інгібіторів АПФ.

Патологія з боку крові та лімфатичної системи.  

У деяких пацієнтів спостерігалися агранулоцитоз і панцитопенія; були повідомлення про розвиток гемолітичної анемії у пацієнтів з дефіцитом глюкозо-6-фосфатдегідрогенази.

Порушення з боку харчування та обміну речовин.

Дуже рідко: гіпоглікемія.

Психічні порушення.

Рідко: депресія, зміна настрою, порушення сну, сплутаність свідомості.

Порушення з боку нервової системи.

 Рідко: парестезія, дисгезія, порушення відчуття рівноваги.

Порушення з боку органів зору.

Рідко: розмитість зору.

Порушення з боку органів слуху та лабіринту.

Рідко: тіннітус.

Ендокринні розлади.

Невідомо: чи відбувається неадекватне продукування антидіуретичного гормона.

Порушення з боку серця.

Були повідомлення про окремі випадки тахікардії, пальпітації, аритмій, стенокардії, інфаркту міокарда при застосуванні інгібіторів АПФ на тлі артеріальної гіпотензії.

Порушення з боку судинної системи.

На початку терапії або при підвищенні дозування препарату спостерігалися значна артеріальна гіпотензія. Найчастіше вона спостерігалася у групах ризику (відповідна інформація наведена у розділі «Особливості застосування»). Артеріальна гіпотензія може супроводжуватися запамороченням, відчуттям слабкості, порушенням зору, зрідка – втратою свідомості (синкопе). Рідко спостерігається гіперемія шкіри.

Порушення з боку органів дихання, грудної клітки та середостіння.

Рідко: задишка, синусит, риніт, глосит, бронхіт, бронхоспазм. У деяких хворих розвивався ангіоневротичний набряк із залученням тканин обличчя, ротової порожнини та глотки, а в окремих випадках ангіоневротичний набряк спричиняв обструкцію верхніх дихальних шляхів, що призводила до летальних наслідків. 

Патологія з боку травного тракту.

Іноді: біль у животі, діарея, запор, сухість у роті. Були повідомлення про окремі випадки панкреатиту та кишкової непрохідності, пов’язаними із застосуванням інгібіторів АПФ. Дуже рідко спостерігається ангіоневротичний набряк кишечнику.

Порушення з боку печінки і жовчовивідних шляхів.

Були повідомлення про окремі випадки холестатичної жовтяниці та гепатиту.

Патологія з боку шкіри і підшкірної клітковини.

Іноді мають місце алергічні реакції і реакції гіперчутливості, такі як свербіж, кропив’янка, поліморфна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, псоріазоподібні висипання, алопеція, що можуть супроводжуватися підвищенням температури тіла, міальгією, артралгією, еозинофілією, та/або підвищенням титру антинуклеарних антитіл (АНА). Рідко: гіпергідроз.

Порушення з боку скелетних м’язів, сполучної тканини та кісток.

Іноді: міальгія. 

Патологія з боку нирок та сечовивідних шляхів.

Можливий розвиток або посилення ниркової недостатності. Були повідомлення про гостру ниркову недостатність. Рідко спостерігалися розлади сечовипускання.

Порушення з боку репродуктивної системи та молочних залоз.

Рідко: еректильна дисфункція.

Загальні порушення та реакції у місці введення. Дуже рідко: периферичні набряки та біль у грудній клітці.

Додаткові методи досліджень.

Може спостерігатися оборотне підвищення рівня сечовини та креатиніну в крові, зокрема, при наявній нирковій недостатності, тяжкій серцевій недостатності і реноваскулярній гіпертензії. У деяких хворих спостерігалося зниження гемоглобіну та гематокриту, зменшення кількості тромбоцитів та лейкоцитів. Були повідомлення про підвищення рівня ферментів печінки і білірубіну у сироватці крові.

 

ГІДРОХЛОРОТІАЗИД.

Нижче наведені побічні реакції, що можуть спостерігатися при застосуванні гідрохлоротіазиду.

Порушення з боку крові і лімфатичної системи.

Лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитоз, тромбоцитопенія, апластична анемія, гемолітична анемія, пригнічення функції кісткового мозку.

Порушення з боку імунної системи.

Анафілактичні реакції.

Порушення з боку харчування та обміну речовин.

Анорексія, дегідратація, подагра, цукровий діабет, метаболічний алкалоз, гіперурикемія, гіперглікемія, гіперамілаземія, електролітні порушення (гіпонатріємія, гіпокаліємія, гіпомагніємія, гіпохлоремія, гіперкальціємія у тому числі).

Психічні порушення.

Апатія, сплутаність свідомості, депресія, підвищена збудливість, неспокій, порушення сну.

Порушення з боку нервової системи.

Судоми, помутніння свідомості, кома, головний біль, запаморочення, парестезії, параліч.

Патологія з боку органів  зору.

Ксантопсія, розмитість зору, міопія (посилення міопії), зменшення сльозовиділення.

Порушення з боку органів слуху та рівноваги.

Вертиго.

Порушення з боку серця.

Аритмії, пальпітація.

Порушення з боку судинної системи.

Ортостатична гіпотензія, тромбоз, емболія, шок.

Порушення з боку органів дихання, грудної клітки та середостіння.

Пневмонія, інтерстиціальні захворювання легень, набряк легень.

Порушення з боку травного тракту.

Сухість у роті, нудота, блювання, дискомфорт у шлунку, діарея, запор, біль у животі, паралітична кишкова непрохідність, метеоризм, сиаладеніт, панкреатит.

Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів.

Холестатична жовтяниця, холецистит.

Порушення з боку шкіри та підшкірно-жирової клітковини.

Свербіж, геморагічні висипання (пурпура), кропив’янка, фотосенсибілізація, висипання, шкірна форма системного червоного вовчака,  некротизуючий васкуліт, токсичний епідермальний некроліз.

Порушення з боку скелетних м’язів, сполучної тканини та кісток.

Судоми м’язів, міалгія.

Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів.

Порушення функції нирок, гостра ниркова недостатність, інтерстиціальний нефрит, глюкозурія.

Порушення з боку репродуктивної системи та молочних залоз.

Еректильна дисфункція.

Загальні порушення та реакції у місці введення.

Астенія, підвищення температури тіла, спрага. 

Додаткові методи дослідження.

Зміни на електрокардіограмі (ЕКГ), підвищення рівня холестерину та тригліцеридів у крові.

 

Передозування.

Симптомами передозування є тяжка артеріальна гіпотензія, шок, ступор,  брадикардія, електролітні порушення, ниркова недостатність.

Лікування. Проводиться підтримуюча і симптоматична терапія. Хворому слід перебувати під наглядом лікаря, бажано у відділенні інтенсивної терапії. Вимагається постійний контроль рівня електролітів та креатиніну у сироватці крові. Терапевтичні заходи залежать від природи та тяжкості симптомів. У випадку недавнього застосування препарату проводиться промивання шлунка, штучне блювання, призначаються адсорбенти і натрію сульфат. При зниженні артеріального тиску хворого переводять у горизонтальне положення з піднятими нижніми кінцівками та вирішується питання щодо застосування препаратів, які збільшують об’єм циркулюючої крові та/або про призначення ангіотензину ІІ. Брадикардію та надмірні вагусні реакції усувають атропіном. У разі необхідності застосовується штучний водій ритму. Інгібітори АПФ піддаються діалізу, але слід уникати використання поліакрилонітрильних мембран з високою пропускною спроможністю.

Передозування гідрохлоротіазидом супроводжується електролітними порушеннями (гіпокаліємія, гіпохлоремія) та дегідратацією через посилення діурезу. Найбільш частими симптомами передозування є нудота та сонливість. Гіпокаліємія може супроводжуватися судомами м’язів розвитком або посиленням аритмій, спричинених одночасним застосуванням серцевих глікозидів або деяких антиаритмічних препаратів. Лікування – симптоматичне.

 

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Враховуючи ефекти окремих діючих речовин цього препарату, його не рекомендується застосовувати у І триместрі вагітності. Препарат також протипоказаний у ІІ та ІІІ триместрі вагітності.

Жінкам, які планують вагітність і яким рекомендується тривала антигіпертензивна терапія, показаний перехід на антигіпертензивний засіб іншої групи, безпека застосування якого доведена. У випадку, коли вагітність діагностована, застосування інгібітору АПФ треба негайно припинити, а у разі необхідності – продовжити лікування альтернативними засобами.

Застосування препарату жінками у період годування груддю не рекомендується через відсутність інформації, тому краще застосовувати альтернативні, більш безпечні препарати.

 

Діти.

Застосування препарату дітям не рекомендується через відсутність даних щодо безпеки  та ефективності. 

 

Особливості застосування.

ЗОФЕНОПРИЛ.

Артеріальна гіпотензія. Препарат Зокардіс® плюс 30/12,5 може спричинити різке зниження артеріального тиску, особливо після першого застосування, хоча симптоматична артеріальна гіпотензія рідко спостерігається у хворих з неускладненою первинною артеріальною гіпертензією. Більш вірогідна її поява у хворих з порушенням водно-електролітного обміну внаслідок застосування діуретичних засобів, дієти з обмеженням солі, діалізу, діареї, блювання, а також при тяжкій ренінзалежній артеріальній гіпертензії. У хворих на серцеву недостатність та із супутньою нирковою недостатністю або без неї спостерігалася симптоматична артеріальна гіпертензія. Її ризик вищий у хворих з більш тяжкою серцевою недостатністю, що пов’язано з використанням діуретичних засобів петльової дії у високих дозах, гіпонатріємією або порушенням функції нирок. У хворих з підвищеним ризиком симптоматичної артеріальної гіпотензії лікування треба розпочинати під суворим медичним наглядом, бажано в умовах стаціонару, та призначати препарат у низьких дозах, які поступово підвищують до необхідного рівня. На початковій стадії терапії препаратом лікування діуретичними засобами слід у разі можливості припинити. Ці рекомендації стосуються і хворих на стенокардію або з ураженням судин головного мозку, у яких надмірне зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або гострого порушення мозкового кровообігу. Якщо на фоні застосування препарату знижується артеріальний тиск, хворого переводять у горизонтальне положення. Може з’явитись необхідність у внутрішньовенному введенні 0,9 % розчину натрію хлориду для поповнення об’єму циркулюючої крові. Зниження артеріального тиску після першого застосування препарату не виключає послідовного підвищення дози за умови ефективного припинення гіпотензії.

Хворі на реноваскулярну артеріальну гіпертензію. При застосуванні інгібіторів АПФ у хворих з реноваскулярною артеріальною гіпертензією та двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом ниркової артерії єдиної нирки можливий підвищений ризик виникнення тяжкої артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності, при цьому застосування діуретичних засобів може бути провокуючим фактором. Ниркова недостатність може супроводжуватися лише незначними змінами рівня креатиніну у крові навіть у хворих з одностороннім стенозом ниркової артерії. Таким хворим препарат застосовують під постійним медичним наглядом та у низькій дозі, яку поступово підвищують під контролем функції нирок.

Хворі з нирковою недостатністю. Під час терапії треба проводити відповідний ретельний контроль функції нирок. Були повідомлення про розвиток ниркової недостатності на фоні застосування інгібіторів АПФ, головним чином у хворих на тяжку серцеву недостатність або із захворюваннями нирок, у тому числі зі стенозом ниркової артерії. У деяких хворих без явної патології нирок спостерігалося підвищення рівня сечовини та креатиніну у крові, особливо при одночасному застосуванні діуретичних засобів. У цьому випадку вимагається зниження дози діючих речовин препарату. Протягом перших кількох тижнів лікування рекомендується ретельний нагляд за функцією нирок.

Хворі, які отримують сеанси гемодіалізу. Якщо для проведення гемодіалізу використовуються поліакрилнітрильні мембрани високої пропускної здатності, то у хворих, які застосовують інгібітори АПФ протягом перших хвилин сеансу, можлива поява анафілактоїдних реакцій, таких як набряк обличчя, приплив крові до обличчя, артеріальна гіпотензія та задишка, тому  рекомендується використовувати альтернативну мембрану або інший антигіпертензивний препарат. Ефективність та безпечність зофеноприлу у хворих на інфаркт міокарда, які отримують сеанси гемодіалізу, не встановлена, тому препарат їм не рекомендується. 

Пацієнти, яким проводиться аферез ліпопротеїдів низької щільності (ЛПНЩ). У хворих, які застосовують інгібітори АПФ і які отримують сеанси аферезу ЛПНЩ за допомогою декстрину сульфату, можуть виникнути анафілактоїдні реакції, тому хворим рекомендується застосовувати антигіпертензивний засіб іншої групи.

Анафілактоїдні реакції під час проведення десенсибілізуючої терапії або після укусів комах. Рідко у хворих, які застосовують інгібітори АПФ, під час проведення десенсибілізуючої терапії (наприклад за допомогою отрути перетинчастокрилих комах) або після укусів комах розвивалися анафілактоїдні реакції, що загрожували життю. При тимчасовій відміні інгібіторів АПФ таких реакцій вдавалося уникнути, однак вони виникали знову після необережного застосування препарату, тому при проведенні такої терапії у хворих, які застосовують інгібітори АПФ, треба дотримуватися заходів безпеки.

Трансплантація нирки. Клінічний досвід застосування зофеноприлу хворим, які нещодавно перенесли трансплантацію нирки, відсутній, тому таким пацієнтам він не рекомендується.

Первинний альдостеронізм. Хворі на первинний альдостеронізм зазвичай не реагують на антигіпертензивні засоби, що пригнічують ренін-ангіотезин-альдостеронову систему, тому зофеноприл їм не рекомендується.

У хворих, які застосовують інгібітори АПФ, може виникати ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, слизових оболонок, язика, надгортанника та/або гортані частіше у перші тижні лікування, однак у поодиноких випадках тяжкий ангіоневротичний набряк може спостерігатися і після їх тривалого застосування. У таких випадках застосування препарату припиняється та застосовується антигіпертензивний засіб іншої групи.  Ангіоневротичний набряк із залученням язика, надгортанника та гортані може призводити до летальних наслідків. У такому випадку вимагається негайна медична допомога із застосуванням підшкірного введення 0,1 % розчину адреналіну у дозі 0,3-0,5 мл або його внутрішньовенне повільне введення під ретельним контролем ЕКГ та артеріального тиску. Хворий госпіталізується і перебуває у стаціонарі протягом 12-24 годин до моменту зникнення усіх симптомів, що спостерігалися. У випадку, коли уражений лише язик, без супутньої дихальної недостатності, вимагається ретельний нагляд за хворим, оскільки застосування лише антигістамінних та кортикостероїдних засобів може бути недостатнім. Ангіоневротичний набряк, спричинений інгібіторами АПФ, частіше спостерігається в осіб негроїдної раси. Хворі, в анамнезі яких є відомості про ангіоневротичний набряк іншої етіології, попадають у групу підвищеного ризику щодо цього ускладнення.

Кашель. Сухий непродуктивний кашель, що проходить після відміни препарату, часто спостерігається при застосуванні інгібіторів АПФ, що треба враховувати при проведенні  диференційної діагностики кашлю.

Печінкова недостатність. У поодиноких випадках застосування інгібіторів АПФ супроводжувалося синдромом, що розпочинався з холестатичної жовтяниці з наступним блискавичним некрозом печінки. Механізм розвитку цього синдрому нез’ясований. Хворим, у яких на тлі лікування інгібіторами АПФ розвивається жовтяниця або суттєво підвищується рівень печінкових ферментів у крові, треба негайно відмінити препарат та призначити відповідне лікування.

Гіперкаліємія. Під час застосування застосування інгібіторів АПФ може спостерігатися гіперкаліємія. Цей ефект зазвичай послаблюється при одночасному застосуванні діуретичних засобів тіазидового ряду, які сприяють виведенню калію з сечею. Підвищений ризик гіперкаліємії спостерігається при нирковій недостатності, цукровому діабеті, супутньому застосуванні калійзберігаючих діуретичних засобів, калієвих добавок або замінників солі, що містять калій, а також лікарських засобів, що підвищують рівень калію у крові, наприклад, гепарину. Якщо одночасне застосування вищенаведених засобів є доцільним, то рекомендується регулярний контроль концентрації калію у крові.

Хірургічні втручання/анестезія. У хворих, які перенесли великі хірургічні втручання або анестезію, інгібітори АПФ можуть спричинити артеріальну гіпотензію аж до розвитку шоку, через те, що вони можуть блокувати утворення ангіотензину ІІ в результаті компенсаторного вивільнення реніну. Якщо відмовитися від застосування інгібіторів АПФ немає можливості, то треба контролювати об’єм циркулюючої крові та плазми.

Стеноз аорти/мітральний стеноз/гіпертрофічна кардіоміопатія. Інгібітори АПФ слід з обережністю застосовувати хворим з мітральним стенозом та порушенням відтоку крові з лівого шлуночка, а також при кардіогенному шоку та стенозі, що спричиняє суттєвий вплив на гемодинаміку.

Нейтропенія/агранулоцитоз. Були повідомлення про розвиток нейтропенії/агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії у хворих, які застосовували інгібітори АПФ. Ризик розвитку нейтропенії пов’язаний з дозою та типом інгібітору АПФ та залежить від загального стану хворого. Нейтропенія рідко розвивається у хворих з неускладненою клінічною картиною, але може спостерігатися при порушенні функції печінки легкого ступеня, особливо коли воно пов’язане з ураженням судин на тлі колагенових захворювань (наприклад системний червоний вовчак), склеродермії, при застосуванні імунодепресантних засобів, алопуринолу, прокаїнаміду, а також при поєднанні усіх цих факторів. У деяких хворих розвивалися тяжкі інфекційні процеси, які у деяких випадках не піддавалися інтенсивній антибіотикотерапії. При застосуванні зофеноприлу у таких хворих рекомендується визначати кількість лейкоцитів та лейкоцитарну формулу до початку лікування, далі – кожні 2 тижні протягом перших 3 місяців лікування, і надалі за необхідністю. Під час лікування всім хворим рекомендується повідомляти лікаря про будь-які ознаки інфекційного ураження (наприклад біль у горлі, підвищення температури), при цьому необхідно провести аналіз лейкоцитарної формули. При виявленні лейкопенії або підозрі на нейтропенію (кількість нейтрофілів < 1000 мм3) зофеноприл та інші супутні препарати відміняються. Після відміни інгібіторів АПФ кількість нейтрофілів повертається до початкового рівня.

Псоріаз. У хворих на псоріаз інгібітори АПФ застосовують з обережністю.

Протеїнурія. Протеїнурія може частіше зустрічатися у хворих з порушенням функції нирок або тих, хто застосовує інгібітори АПФ у високих дозах. У хворих із захворюваннями нирок в анамнезі треба визначати рівень білка в сечі до початку лікування і регулярно під час лікування.

Хворі на цукровий діабет. У хворих на цукровий діабет, які вже попередньо застосовують протидіабетичні засоби або інсулін, у перший місяць лікування інгібіторами АПФ треба ретельно контролювати рівень цукру у крові.

Препарати літію. Поєднання препаратів літію та препарату Зокардіс® плюс не рекомендується.

Расова приналежність. Як і інші інгібітори АПФ, зофеноприл може мати меншу антигіпертензивну дію в осіб негроїдної раси. Інгібітори АПФ частіше спричиняють ангіоневротичний набряк в осіб негроїдної раси, ніж в осіб інших рас.

ГІДРОХЛОРОТІАЗИД.

Порушення функції нирок. У хворих із захворюваннями нирок застосування діуретичних засобів групи тіазиду може посилити азотемію та призвести до кумуляції діючої речовини. Якщо прогресуюча ниркова недостатність стає очевидною, треба ретельно переглянути призначене лікування та, у разі необхідності, відмінити діуретичний засіб.

Порушення функції печінки.  Діуретичні препарати групи тіазиду з обережністю застосовують хворим з порушенням функції печінки або при її прогресуючому захворюванні, оскільки навіть невеликі зміни вмісту рідини та водно-елеткролітного балансу в організмі можуть спричинити печінкову кому.

Метаболічні та ендокринні ефекти. Діуретичні препарати групи тіазиду можуть порушувати толерантність до глюкози. При цьому може вимагатися корекція дози інсуліну або пероральних протидіабетичних засобів. Під час терапії діуретичні препаратами групи ті азиду може проявитися скритий цукровий діабет, а також можливе підвищення рівня холестерину та тригліцеридів у крові. Застосування цих препаратів може спровокувати у деяких хворих  загострення гіперурикемії та/або подагри.

Порушення складу електролітів. Будь-якому хворому, який застосовує діуретичні засоби, показаний контроль рівня електролітів у крові. Діуретичні препарати групи тіазиду можуть спричинювати порушення водно-електролітного балансу (гіпокаліємію, гіпонатріємію, гіпохлоремічний алкалоз). Симптомами передвісниками таких порушень є сухість у роті, спрага, загальна слабкість, сонливість, запаморочення, неспокій, біль у м’язах або судоми, слабкість у м’язах, артеріальна гіпотензія, олігурія, тахікардія та розлади з боку травного тракту, такі як нудота та блювання. Хоча при застосуванні діуретичних засобів тіазидового ряду може розвиватися гіпокаліємія, одночасне застосування із зофеноприлом зменшує цей ефект. Ризик гіпокаліємії найвищий у хворих з цирозом печінки, у хворих із частим та значним сечовипусканням, які не отримують достатню кількість електролітів з їжею, та у хворих, які одночасно застосовують кортикостероїдні засоби та АКТГ. У хворих із набряками в жарку погоду може виникати гіпонатріємія розведення. Діуретичні препарати групи тіазиду можуть зменшувати виведення кальцію із сечею та спричиняти легке оборотне підвищення рівня кальцію у крові при відсутності відповідних захворювань, що можуть впливати на його метаболізм. При скритому гіперпаратиреозі може відзначатися значна гіперкальціємія. Діуретичні препарати групи тіазиду треба відмінити перед проведенням дослідження функції паращитовидних залоз. Діуретичні препарати групи тіазиду можуть збільшити виведення магнію із сечею, що може призводити до гіпомагніємії.

Системний червоний вовчак. Були повідомлення про посилення перебігу або загострення системного червоного вовчаку при застосуванні діуретичних препаратів групи тіазиду.

Антидопінговий тест. Гідрохлоротіазид, що входить до складу цього препарату, може спричинити хибно-позитивний результат антидопінгового тесту.

Інше. Можливі реакції гіперчутливості, особливо у хворих з алергією або бронхіальною астмою в анамнезі. Були повідомлення про випадки розвитку реакцій фотосенсибілізації при застосуванні діуретичних препаратів групи тіазиду. При появі таких реакцій під час застосування препарату його треба відмінити. Якщо є необхідність у повторному призначенні діуретичного засобу, рекомендується захищати відкриті ділянки тіла від сонячного світла або ультрафіолетового опромінення.

КОМБІНОВАНИЙ ПРЕПАРАТ ЗОКАРДІС® ПЛЮС 30/12,5.

Хворі на ниркову недостатність. Препарат Зокардіс® плюс 30/12,5 не рекомендується хворим на ниркову недостатність середнього або тяжкого ступеня тяжкості (кліренс креатиніну             < 45 мл/хв).

Ризик гіпокаліємії. Застосування препарату Зокардіс® плюс 30/12,5 не виключає ризик розвитку гіпокаліємії. Під час лікування треба регулярно контролювати рівень калію у крові.

Непереносимість галактози/дефіцит лактази/порушення всмоктування глюкози-галактози. Препарат Зокардіс® плюс 30/12,5 містить лактозу, тому хворим з рідкісними спадковими захворюваннями, що супроводжуються непереносимістю галактози, дефіцитом лактази та порушенням всмоктування глюкози-галактози, він протипоказаний.   

 

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Спеціальні відповідні дослідження не проводились. Але треба пам’ятати, що у пацієнтів, які приймають антигіпертензивні препарати, іноді можуть з’явитися сонливість, запаморочення або загальна слабкість, тому у такоих випадках слід утримуватися від керування транспортними засобами та роботи з механізмами.

 

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій .

ЗОФЕНОПРИЛ

Не рекомендується одночасне застосування з нижченаведеними препаратами.

Калійзберігаючі діуретичні засоби або добавки, що містять калій. Інгібітори АПФ зменшують втрату калію, спричинену діуретичними засобами. Калійзберігаючі діуретичні засоби, такі як спіронолактон, тріамтерен, амілорид та калієві добавки або замінники солі, що містять калій, можуть призвести до підвищення рівня калію у крові. Якщо через розвиток гіпокаліємії,  показане одночасне застосування цих засобів, то їх застосовують з обережністю, регулярно контролюючи рівень калію у крові та показники ЕКГ.

Одночасне застосування, що вимагає обережності.

Діуретичні засоби тіазидового ряду або петльової дії. Попереднє лікування діуретичними засобами у високих дозах може призвести до зневоднення та появі ризику розвитку артеріальної гіпотензії на початковій стадії лікування зофеноприлом. Гіпотензивні ефекти можна зменшити шляхом відміні діуретичних засобів, збільшення вживання рідини або солі або шляхом призначення зофеноприлу у низьких початкових дозах.

Засоби для анестезії. Інгібітори АПФ здатні підсилити гіпотензивний ефект деяких анестезуючих засобів.

Наркотичні засоби/трициклічні антидепресантні засоби/антипсихотичні засоби/барбітурати. Можлива ортостатична артеріальна гіпотензія.

Інші антигіпертензивні засоби (β-блокатори, α-блокатори, антагоністи кальцію). Можливий адитивний гіпотензивний ефект або потенціювання дії препаратів. Нітрогліцерин, інші нітрати або вазодилататори треба застосовувати з обережністю.

Циметидин. Можливе збільшення ризику виникнення гіпотензивного ефекту.

Циклоспорин. Підвищений ризик порушення функції нирок при одночасному застосуванні з інгібіторами АПФ.

Алопуринол, прокаїнамід, цитостатичні засоби, імунодепресантні засоби. При одночасному застосуванні з інгібіторами АПФ підвищується ризик виникнення реакцій гіперчутливості. Інформація стосовно інших інгібіторів АПФ вказує на підвищений ризик розвитку лейкопенії при одночасному застосуванні.

Антидіабетичні засоби. У рідких випадках інгібітори АПФ посилюють гіпоглікемічні ефекти інсуліну та пероральних антидіабетичних засобів, наприклад препаратів сульфонілсечовини, у хворих на цукровий діабет. У таких випадках їх одночасне застосування може вимагати зменшення дози антидіабетичного засобу.

Гемодіаліз з використанням діалізних мембран високої пропускної спроможності. При їх одночасному застосуванні з інгібіторами АПФ посилюється ризик розвитку анафілактоїдних реакцій.

Симпатоміметичні засоби. Препарати цієї групи можуть зменшувати гіпотензивний ефект інгібіторів АПФ, тому при їх одночасному застосуванні вимагається ретельне спостереженння за хворим, щоб упевнитися у досягненні бажаного гіпотензивного ефекту.

Антацидні засоби. Ці засоби знижують біодоступність інгібіторів АПФ.

Їжа. Може зменшувати швидкість, але не ступінь всмоктування зофеноприлу.

Препарати золота. Були повідомлення про те, що у хворих, які застосовують інгібітори АПФ, частіше розвиваються нітритоїдні реакції (симптоми вазодилатації, у тому числі припливи, нудота, запаморочення, артеріальна гіпотензія, які можуть мати досить тяжкий прояв) після ін’єкції препаратів золота, наприклад ауротимолату натрію.

Додаткова інформація. Ферменти системи цитохрому Р. Клінічні дані про пряму взаємодію зофеноприлу з іншими препаратами, що метаболізуються ферментами цитохрому Р, відсутні, однак дослідження метаболізму in vitro, проведені із зофеноприлом, засвідчили відсутність потенціальної взаємодії з препаратами, що метаболізуються CYP ензимами.  

 

 

 

ГІДРОХЛОРОТІАЗИД.

Одночасне застосування, що вимагає обережності.

Холестирамін/холестипол. Всмоктування гідрохлоротіазиду порушується при його одночасному застосуванні з аніонообмінними смолами. Після одноразового застосування холестираміну або колестиполу відбувається зв’язування гідрохлоротіазиду з одночасним зменшенням його всмоктування у травному тракті до 85 % та 43 % відповідно. Діуретичні засоби сульфонамідової групи треба застосовувати не менше як за 1 годину до або через 4-6 годин після застосування цих препаратів.

Кортикостероїдні засоби/АКТГ/амфотерицин В (парентеральна форма) проносні засоби стимулюючого типу/карбеноксолон. При їх одночасному застосуванні з гідрохлоротіазидом можливе посилення електролітних порушень, особливо гіпокаліємії.

Солі кальцію. При одночасному застосуванні з діуретичними засобами тіазидового ряду можливе підвищення рівня кальцію у крові через зменшення його виведення.

Серцеві глікозиди. Гіпокаліємія або гіпомагніємія на тлі застосування діуретичних засобів тіазидового ряду може спричиняти розвиток аритмій, пов’язаних із застосуванням серцевих глікозидів.

Препарати, що спричиняють двонаправлену веретеноподібну шлуночкові тахікардію. Через підвищений ризик гіпокаліємії треба з обережністю поєднувати гідрохлоротіазид та препарати, що спричиняють двонаправлену веретеноподібну шлуночкову тахікардію, наприклад антиаритмічні засоби, деякі нейролептичні препарати тощо.

Вазопресорні аміни (наприклад адреналін). Можливе зниження реакції організму на вазопресорні аміни, але не так суттєво, щоб перешкоджати одночасному їх застосуванню.

Недеполяризуючі міорелаксантні засоби (наприклад тубокурарин). Можливе посилення реакції організму на дію цих препаратів при одночасному застосуванні з гідрохлоротіазидом.

Амантадин. Діуретичні засоби тіазидового ряду можуть підвищувати ризик розвитку побічних реакцій амантадину.

Препарати для лікування подагри (наприклад, пробенецид, сульфінпіразон, алопуринол). Корекція дози препаратів, що посилюють виведення сечової кислоти, може бути потрібна через підвищення її рівня у крові під дією гідрохлоротіазиду. Також може бути потрібне підвищення дози пробенециду та сульфінпіразону. Діуретичні засоби тіазидового ряду можуть посилювати частоту реакцій гіперчутливості на алопуринол.

Додаткова інформація. Беручи до уваги ефект діуретичних засобів тіазидового ряду на обмін кальцію, можлива зміна результатів дослідження функції паращитовидних залоз.

КОМБІНОВАНИЙ ПРЕПАРАТ ЗОКАРДІС® ПЛЮС 30/12,5.

Крім взаємодій, зазначених для окремих діючих речовин, треба враховувати нижченаведене.

Не рекомендується застосування з нижчезазначеними засобами.

Препарати літію. Діуретичні засоби тіазидового ряду можуть ще більше збільшувати ризик токсичної дії літію, який вже підвищений на тлі застосування інгібіторів АПФ, тому Зокардіс® плюс 30/12,5 не рекомендується поєднувати з препаратами літію, а при необхідності цього треба ретельно контролювати концентрацію літію у крові.

Біохімічні показники. Діуретичні засоби тіазидового ряду можуть знижувати сироваткову концентрацію йоду, зв’язаного з білками, при відсутності інших ознак ураження щитовидної залози.

Одночасне застосування, що вимагає обережності.

Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ), у тому числі ацетилсаліцилова кислота у дозі більше 3 г на добу. НПЗЗ можуть зменшувати антигіпертензивну дію інгібіторів АПФ та діуретичних засобів. Крім цього, НПЗЗ та інгібітори АПФ при одночасному застосуванні спричиняють адитивний ефект у вигляді підвищення рівня калію у крові при одночасному погіршенні функції нирок. Ці явища загалом мають оборотний характер і частіше спостерігаються у хворих із порушенням функції нирок. У поодиноких випадках розвивається гостра ниркова недостатність, особливо у хворих із порушенням функції нирок, наприклад при дегідратації або у хворих літнього віку.

Етиловий спирт. Посилюється антигіпертензивна дія інгібіторів АПФ та гідрохлоротіазиду.

Триметоприм. Одночасне застосування з інгібіторами АПФ та гідрохлортіазидом посилює ризик розвитку гіперкаліємії.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Зокардісâ плюс 30/12,5 – це комбінований препарат, що складається із зофеноприлу, речовини, що пригнічує ангіотензинперетворювальний фермент та гідрохлоротіазиду діуретичного засобу тіазидового ряду. Механізми дії обох речовин доповнюють один одного і їх антигіпертензивна дія посилюється. Зофеноприл – сульфгідрильний інгібітор АПФ, що пригнічує фермент, що каталізує перетворення ангіотензину І в ангіотензин ІІ – пептид з вазоконстрикторною дією. Це призводить до послаблення вазоконстрикторної активності і зменшення секреції альдостерону. Останній може призводити до підвищення концентрації калію в сироватці крові з одночасним виведенням з організму натрію і води. Усунення від’ємного зворотного ефекту ангіотензину ІІ на секрецію реніну призводить до  його активації. Механізм зниження артеріального тиску зофеноприлом заснований на первинному пригніченні системи ренін-ангіотензин-альдостерон. АПФ ідентичний кініназі ІІ, ферменту, що каталізує розпад брадикініну – пептиду, що володіє потенціальною вазодилатуючою дією. Це, очевидно, грає певну роль у реалізації терапевтичного ефекту інгібіторів АПФ. Гідрохлоротіазид має діуретичну та  антигіпертензивну дію. Він впливає на реабсорбцію електролітів у дистальній частині ниркових канальців. Гідрохлоротіазид посилює виведення натрію і хлору приблизно однаково. Натрійурез може супроводжуватись втратою певної кількості калію і бікарбонату. Одночасний прийом гідрохлоротіазиду з зофеноприлом призводить до відновлення втрат калію, пов’язаних з дією діуретичного засобу. Діурез починається через 2 години після прийому останнього, досягає максимуму через 4 години і триває близько 6-12 годин.

Фармакокінетика. Спільний прийом зофеноприлу і гідрохлоротіазиду незначною мірою або практично не впливає на біодоступність діючих речовин окремо. Комбінований препарат біоеквівалентний обом моноречовинам, прийнятим одночасно.  

Зофеноприл є проліками, оскільки активним компонентом є зофеноприлат – вільна тіолова сполука, що отримується в результаті тіоефірного гідролізу. Зофеноприл при пероральному прийомі швидко і повністю всмоктується і майже повністю перетворюється у зофеноприлат. Максимальна концентрація в крові досягається через 1,5 години. Кінетика окремої дози є лінійною в інтервалі доз 10-80 мг зофеноприлу кальцію. Після прийому 15-60 мг зофеноприлу кальцію протягом 3 тижнів кумуляції немає. Прийом їжі понижує швидкість, але не об’єм всмоктування. Площа під кривою (AUC) зофеноприлату до і після їди майже ідентична. Приблизно 88 % зофеноприлу зв’язується з білком плазми. Об’єм розподілу становить              96 літрів. У сечі людини після прийому зофеноприлу було ідентифіковано 8 метаболітів, основним є зофеноприлат (22 %). Радіоактивно мічений зофеноприлат після внутрішньовенного введення виводиться з сечею (76 %) та калом (16 %), а після перорального застосування в сечі та калі виявляється 69 % та 26 % від загального вмісту радіоактивної речовини відповідно, що свідчить про наявність двох шляхів виведення, а саме – через нирки та печінку. Період напіввиведення зофеноприлату після перорального застосування зофеноприлу становить         5,5 години, а його загальний кліренс в організмі – 1300 мл/хв. 

Порушення функції нирок. Дослідження фармакокінетики радіоактивно міченого зофеноприлу при пероральному застосуванні хворими з порушенням функції нирок легкого ступеня (кліренс креатиніну > 45 та < 90 мл/хв) встановило, що він виводиться з організму з такою ж швидкістю, що й у хворих із нормальною функцією нирок (кліренс креатиніну > 90 мл/хв). У хворих із помірним або тяжким порушенням функції нирок (7-44 млм/хв) швидкість виведення знижена приблизно до 50 % від нормальної. У хворих із термінальною нирковою недостатністю, які отримують сеанси гемодіалізу та перитонеального діалізу, швидкість виведення знижена до     25 % від нормальної.

Порушення функції печінки. У хворих із порушенням функції печінки легкого або помірного ступеня, які отримували радіоактивно мічений зофеноприл одноразово, значення Tmax та Cmax для зофеноприлату були подібні зі значеннями, отриманими у хворих із нормальною функцією печінки. Однак значення AUC у хворих на цироз печінки були приблизно у 2 рази більшим порівняно зі значенням AUC у хворих із нормальною функцією печінки. Таким чином, хворим із порушенням функції печінки легкого та середнього ступеня тяжкості треба застосовувати половину початкової дози, що рекомендується хворим із нормальною функцією печінки. Дані щодо фармакокінетики зофеноприлу та зофеноприлату у хворих із тяжким порушенням функції печінки відсутні, тому таким хворим зофеноприл протипоказаний.

Гідрохлортіазид при пероральному прийомі добре всмоктується (65-75 %). Концентрація у плазмі лінійно залежить від дози препарату. Всмоктування гідрохлоротіазиду змінюється залежно від часу проходження по кишечнику, збільшуючись при більш тривалому проходженні, наприклад з їжею. Період напіввиведення з плазмі крові коливається від 5,6 до          14,8 години і максимальна концентрація у плазмі крові досягається через 1-5 годин після прийому. Тіазиди широко розподіляються у рідинах організму і на 92 % зв’язуються з білками плазми, переважно з альбуміном. Це призводить до більш низького ниркового кліренсу і, таким чином, до більш тривалої дії. Взаємозв’язок між концентрацією гідрохлоротіазиду у плазмі і глибиною артеріальної гіпотензії не встановлена. Гідрохлоротіазид виводиться переважно нирками. Основна частина препарату виводиться у незміненому стані і через 3-6 годин після перорального застосування у сечі виявляється 95 % незміненого гідрохлоротіазиду. При порушенні функції нирок рівень гідрохлоротіазиду в крові підвищується, як і період напіввиведення. Гідрохлоротіазид проходить через плацентарний бар’єр, але через гематоенцефалічний він не проходить.  

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості: пастельно-червоні, круглі, злегка опуклі з обох боків таблетки, вкриті плівковою оболонкою, з рискою для розподілу з одного боку.

 

Термін придатності. 3 роки.

Не застосовувати препарат після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.

 

Умови зберігання. Зберігати при температурі не вище 30 °С. Лікарський засіб зберігати у недоступному для дітей місці.

 

 

Упаковка. Блістери по 14 таблеток, вкритих оболонкою; 1 або 2 блістера у картонній коробці.

 

Категорія відпуску. За рецептом.

Заявник.

Менаріні Інтернешонал Оперейшонс Люксембург С.А.

Місцезнаходження. 1, Авеню де ла Гар, Л-1611 Люксембург, Люксембург.

Виробники.

Виробництво «in bulk», кінцеве пакування, контроль та випуск серій

Менаріні – Фон Хейден ГмбХ.

Місцезнаходження. Лейпцігер Штрасе 7-13, 01097 Дрезден, Німеччина.

 

Виробництво «in bulk»,  кінцеве пакування, випуск серій:

А. Менаріні Мануфактурінг Логістікс енд Сервісес С.р.Л.

Місцезнаходження. Віа Кампо ді Піле, 67100 Л’Аквіла (АК), Італія.

 

Контроль серій

А. Менаріні Мануфактурінг Логістікс енд Сервісес С.р.Л.

Місцезнаходження. Віа Сете Санті 3,  50131 Флоренція (ФІ), Італія.

Домпе С.п.А.